/Files/images/psiholog/IMG-7e69311713c34caeae587f5f014f84b9-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-682a6fc765cfb92369d40d56996ec3ee-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-c87af45f537d603e7c66dde95f8d698b-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-d07450ed220c9f50a4f2884bdd6cf123-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-900344ab0d01ae42941309845c4e6334-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-1661bea4c83fe679d4ff3c27c6382d34-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-907a2cd3a3c48f9ad79cf1224ec2288f-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-c8344e411d5398886d1dd0b0dcc811b4-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-cd21ee0f0bf3d328911487c1ec28a00e-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-9ec474bb8f31af0814c8ae95eff4da55-V.jpg/Files/images/psiholog/IMG-76b2c26a4e6474a83a12dafef8ae491b-V.jpg

Аспекти психологіч безпеки дошкільника (дивіться вкладення)

Критерії готовності дитини до школи

Першокласник сьогодення і першокласник в минулому – різні поняття. В наш час від дитини в першому класі вимагають більше, ніж це було раніше. Тому, щоб адаптація до школи проходила нормально і у дитини не зникло бажання вчитися, малюк повинен бути ГОТОВИЙ ДО ШКОЛИ.

Існує ряд показників, за якими ми можемо визначити чи готова дитина до школи. Тут зібрані всі основні критерії, за якими психологи здійснюють відбір.

Отже, було б добре якби дитина змогла б:

1. Назвати себе (П. І. Б.), маму, тата, бабусю, дідуся (орієнтація у внутрішньосімейних зв’язках)

2. Знати пори року, кількість і назви місяців у році, днів у тижні. Знати які зараз рік, тиждень, день. Вміти відповісти на питання типу «Коли птахи відлітають на південь», «Коли холодно і іде сніг», «в який день люди не ходять на роботу», «В яку пору року листя жовтіє» …

3. Розказати назви всіх оточуючих її предметів: меблі, посуд, одяг, побутові та електроприлади, рослин, тварин, явищ природи, назви улюблених мультфільмів, казок, книжок, імена улюблених героїв.

4. Бути в змозі написати або скопіювати просту фразу, наприклад, «він їв суп»

5. Прямий і зворотний відлік в межах 10.

6. Вміти складати і віднімати числа в межах 10.

7. Володіти навичками узагальнення (в картинках вибрати що об»єднує…), виключення з ряду.

8. Знаходити схожість і відмінності між предметами.

9. Вміти скласти розповідь за картинкою або за серією картинок.

10. Знати основні геометричні фігури – коло, овал, прямокутник, трикутник, квадрат, вміти їх намалювати.

11. Запам’ятати 5-7 слів з 10 чітко названих.

12. Вміти розповісти напам’ять невеликий вірш

13. Вміти відповісти на питання: що буває раніше – обід чи вечеря, хто більший – корова або коза, у корови дитинча теля, а у коня …

14. Знати 10-12 основних кольорів.

15. Вміти намалювати фігуру людини з усіма основними частинами тіла.

16. Слухати казку і переказати ключові події.

17. Утримувати увагу на заданому виді діяльності 10 хв.

18. Розуміти що таке школа, чим там займаються і навіщо туди ходять.

19. Вміти визначати напрямок: вперед, назад, направо, наліво, вгору, вниз.

20. Уважно слухати і виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

21. Може самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, який сприймається зором.

Фізіологічні показники:

1. Зміна не менше 5 молочних зубів на корінні.

2. Дістає рукою через верхівку до верхньої частини протилежного вуха (Філліпінський тест).

3. Якщо дитина стоїть боком проявляється прогин хребта в попереку.

4. Яскраво проявляються суглоби на пальцях і колінах.

5. Вміє кидати і ловити м’яч.

6. Вміє зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, блискавки – це ознака розвитку дрібної моторики.

7. При рукостисканні – її великий палець вгорі.

8. Скачок в зрості.

9. Може повторити пальчикові ігри (наприклад, по столу переминати пальцями, зробити пальцями «перемога» і т. д.).

« Який повинен бути першокласник»

Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже від­бувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового по­ложення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками. Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов'язковою діяльністю. І дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Відомо, що якість навчальної роботи школяра оціню­ється вчителем, і ця оцінка впливає на ставлення до нього оточуючих: батьків, однокласників.
Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових умов навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров'я школяра. Це пов'язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким підда­ється школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути ви­конати завдання у відведений час тощо). По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (неви­значеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до пев­них наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації.
Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, що саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:
— своєчасність переходу від гри до навчання;
— відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілку­вання з однолітками;
— правильне виховання в сім'ї;
— усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного зна­чення навчання в школі;
— у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;
— у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчан­ня, при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.
Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання? Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам'ятати на­ступні правила:
1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1 — 1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дити­на працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується. а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час ви­конання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитивна мотивація.
2. Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтри­мувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завдання «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку, і служить причиною швидкого стомле-ння).
3. Часто школярам потрібна не стільки допомога з якому-небудь пред­мета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога. 4. При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так, щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий пови­нен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійно виявити і виправити свою помилку.
У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуть «нашкодити» дитині при адаптації до школи:
— У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється. У цьому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп роботи дитини.
— Якщо у сім'ї по відношенні до когось із членів сім'ї використову­ється агресивно-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покараною і об­раженою.
— Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утри­матися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.
— У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, яка у всьому невдоволенні батьків бачить свою провину. Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з метою до­помоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повинні:
— встановив стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, тур­ботою та любов'ю;
— вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успіш­ність своїх дій;
— спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додаткових завдань;
— контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьків­ської уваги);
— підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні та пізнавальні проблеми;
— уміти вислухувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілку­вання.
Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює ре­жимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає. А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зни­ження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки.
Запропонований нижче тест дозволить визначити, наскільки ви готові надати своїй дитині дієву допомогу в період початкового навчання.

Тест «Батьки майбутнього першокласника» (тест складений на основі тесту Г. Бардієра)

Інструкція. У кожній парі тверджень виберіть твердження під літерою «а» або «б». Твердження

1. а) Якщо дитина не хоче, її завжди можна змусити.
б) Не слід нав'язувати себе дитині, якщо вона чогось не хоче, краще подумати, чому вона не хоче цього робити.
2. а) Відмови бувають звичайно у дітей, які не звикли до слова «Тре­ба».

б) Насильницькі методи множать на дефекти особистості і небажані форми поводження.
3. а) Дітей не повинні цікавити емоції та внутрішні переживання дорослих.
б) Емоції дорослих незалежно від їхньої волі впливають на стан дітей, передаються їм, викликають відповідні почуття.
4. а) Дитина не повинна ніколи забувати про те, що дорослі старші, розумніші, досвідченіші за неї.
б) Співпрацювати з дітьми — означаєчбути з ним «на рівних», у тому числі співати, грати, малювати тощО.
5. а) Підкреслюючи помилки дитини, ми рятуємо її від них.
б) Негативна оцінка шкодить благополуччю дитини.
6. а) Роблячи щось, дитина має усвідомлювати, хороше воно чи погане з погляду дорослих, б) Дитина не боїться помилок або невдач, якщо знає, що її завжди приймуть і зрозуміють дорослі.
7. а) Дітей треба вчити, указуючи на підходящі приклади.
б) У дітей зароджуються комплекси, коли їх з кимось порівнюють.
8. а) Дитина повинна постійно бути предметом уваги симпатій дорос­ лих.
б) Дитина, оточена усюди симпатією й увагою, обтяжена неприємними переживаннями роздратування, тривоги або страху.
9 а) Чим старша дитина, тим важливіші для неї знаки уваги і підтримка дорослих.
б) Дитині будь-якого віку для емоційного благополуччя необхідні до­тики, жести, погляди, що виражають любов і схвалення дорослих.
Обробка отриманих результатів. За кожну обрану відповідь «б» до­дайте собі 1 бал. Підсумуйте отримані бали.
Якщо ви набрали 7 і більше балів, то можна стверджувати, що ви го­тові надати правильну допомогу своїй дитині в процесі її адаптації до навчання в школі. У вас є необхідний запас психолого-педагогічних знань, а також ви чудово «відчуваєте» свою дитину і вам, і вашій дитині можна тільки позаздрити!
Отримані 4-6 балів свідчать про те, що ваші вчинки по відношенню до дитини не завжди надають їй очікувану допомоги. Скоріше ви від­носитеся до керівника своєї дитини, а не людини, яка ненав'язливо «супроводжує» її в процесі адаптації до школи. Але не все втрачено: вам будуть корисними поради педагога і психолога (ви зможете до них при­слухатися!). Придивіться до себе: чи не занадто ви авторитарні зі своєю дитиною?
Набрані З і менше балів припускають, що ви, швидше за все, не усвідомлюєте роль батька в процесі адаптації дитини до школи. І якщо ви дійсно хочете допомогти своїй дитині, то займіться цим питанням.

Консультація для батьків

« Де гра, там радість»

Діти грають з незапам'ятних часів - гра це одна з вічних речей у світі, а можливо, окремий світ, куди немає ходу дорослим. Та й іграшки в сучасному цього слова з'явилися тисячоліття тому. Так що, нічого не змінюється під місяцем і наскальні малюнки, що датуються тисячоліттями.

Стародавні діти грали в ті ж ігри, в які діти грають сьогодні. Доісторичні хлопчаки любили підійнятися на спину товариша і кататися на ньому як на конячці. А ще любили грати у війну, в яку діти грають і сьогодні. Справа, мабуть, в тому, що, як не прикро це усвідомлювати, але за всю відому нам історію людство прожило без війни близько півроку, тому діти грають у війну, репетуючи можливе доросле життя. Любили діти минулого грати і в спортивні ігри, а дівчатка воліли ігри в м'яч.

У які ж ігри люблять грати сучасні діти і чому?

Вся справа в тому, що діти грають в те, що найбільше їх емоційно «чіпляє». В 1990ті роки діти грали в серіали, популярні на той час, і в терористів і заручників.

Ну що ж, кожен час диктує свої закони і свої ігри. Ось чому нині діти вже не грають в класики і козаків-розбійників, воліючи улюблених героїв мультфільмів. Кумирами молоді зараз є, як відомо, людина-павук, Гаррі Поттер та інші герої популярних фільмів. Можна спостерігати й ігри, в яких є чаклун і його підлеглі. Чаклун стоїть на підвищенні і віддає підданим накази: від безглуздих до досить агресивних. Дитячі ігри - справжнє дзеркало суспільства і часу і нічого тут не вдієш.

Так що. Якщо вас лякає те, в які ігри ваші діти грають у дворі, немає в цьому нічого дивного. Наприклад, коли ведучий ганяється за дітьми і, торкаючись, зомбує їх, а діти після цього ходять дерев'яною ходою з витягнутими вперед руками і кажуть «Я зомбі», стає трохи моторошно.

Але це лише зовнішня сторона, а суть гри, її значення і значимість для дітей нітрохи не змінилася з часів наскальних малюнків. Діти грають і вихлюпують весь негатив, який накопичився у них в душі, а ще намагаються знайти рішення хвилюючих їх проблем. Адже Гаррі Поттер всесильний і він здатний подолати всі мінливості долі. Але не Гаррі Поттером єдиним ...

Нинішні діти, які грають в старі добрі дворові ігри, так само здатні вирішити безліч проблем.

Чому ігри з дітьми є важливими?

Для дітей гра – головна справа дитинства. Коли дитина (навіть немовля) бавиться, вона вирішує проблеми розвитку рухових навичок, а також подолання фізичних і психологічних труднощів. Гра – це спосіб пізнання дітьми світу: від обміну іграшками з іншою дитиною до оволодіння навичками дрібної моторики під час побудови пірамідок з кубиків.

Отже, ми розуміємо, чому ігри настільки важливі для дітей, але що вони дають батькам? Ігри з дитиною дають батькам чудову можливість позитивної взаємодії з нею. Вони також можуть здійснити неймовірний вплив на почуття власної гідності дитини.

Велика частина часу, який ви проводите з дитиною, особливо при сьогоднішньому напруженому ритмі життя, наповнена годуванням, купанням або вихованням вашого малюка. Але він не менше потребує того, щоб ви проводили з ним час, взаємодіючи на його рівні та зміцнюючи його переконання в тому, що його думки, бажання й дії є важливими для вас. Коли ви знаходите час погратися з вашими дітьми, вони дізнаються про те, що ви приймаєте їх багату уяву та прояв творчих здібностей, і про те, що для вас дуже важливо й цікаво все, що вони говорять або хочуть зробити.Якщо ви не знаєте, як гратися з дитиною

Багато батьків бентежаться, коли мова заходить про те, як насправді правильно гратися зі своєю дитиною. І це нормально. Ніхто не вчить нас, батьків, як це робити. Ми витрачаємо багато часу і, як правило, більш упевнено себе почуваємо, коли готуємо обід, водимо дитину до школи або плануємо консультацію в дитячого лікаря, але коли справа доходить до того, як саме гратись або позитивно взаємодіяти з дитиною, ми часто самі потребуємо консультації.

Перший і найважливіший крок – просто приділити час дитині, дозволити їй узяти ініціативу у свої руки. У даному випадку найголовнішим є час та увага, яку ви можете приділити своїй дитині. Залежно від віку дитини дізнайтесь, в яку гру вона хотіла би пограти. Ваша готовність надати їй роль лідера зміцнить її почуття власної гідності та відведе вам позитивну, допоміжну роль.

Ігри також стверджують самостійність вашої дитини й можуть фактично призвести до меншої напруги в її прагненні домогтися лідерства, дозволяючи самостверджуватися значущим і позитивним способом.

Головне правило – жодних правил

Іноді для батьків може виявитися складним сидіти склавши руки та брати приклад з дитини. Це може означати поступ ігрового процесу в дуже повільному або дуже швидкому темпі. Це може означати повторення тієї ж самої дії більше 20-ти разів. Повірте, що ці зосереджені, повторювані дії є цінними в перші роки життя дитини для розвитку її когнітивних і комунікативних навичок.

Вам може бути важко зберігати інтерес і незворушність, але суть у тому, щоб дозволити дитині спрямовувати хід гри, починаючи від початкового вибору самої гри й до рішення про те, як довго і як саме в неї грати. Єдине правило для батьків – не встановлювати правил, не направляти дитину й не поспішати.

Ваша мета повинна полягати в тому, щоб дозволити дитині приймати рішення, такі як вибір книги, в який колір розфарбувати певну ділянку розмальовки, або вирішити, коли треба зруйнувати пірамідку з кубиків.

Це може здатися складним, але спробуйте зосередитись на даних можливостях, як на ще одному шансі більше дізнатися про свою дитину, про те, що їй подобається і як вона бачить світ.

Зробіть гру невід'ємною частиною вашого спілкування з дитиною

У наш час батьки дуже заклопотані. У сімейному розпорядку необхідних справ ігри можуть здатись не найважливішим пунктом, таким як «пропилососити підлогу» або «випрати білизну», але батьки повинні взяти на себе зобов'язання обов'язково приділити час своїм дітям. Прийміть як належне, що гра з дитиною – дуже важливий інструмент її розвитку як в освітньому, так і в емоційному плані.

Тільки подумайте, що ви отримуєте можливість весело провести час, роблячи щось неймовірно важливе для вашої родини, не кажучи вже про те, що час, проведений з дитиною, може значно покращити її поведінку, зміцнити навички спілкування та гармонізувати її життя.

Щодня батьки виконують нескінченну кількість необхідних справ: приготування їжі, оплата квитанцій, придбання продуктів і необхідних речей і багато іншого. У цей список необхідно включити ще одну дуже важливу справу, яка зовсім не є обтяжливою чи нудною.

З якоїсь причини батьки часто відчувають себе винними, якщо вони, не встигаючи робити тисячу справ відразу, витрачають час на ігри зі своїми дітьми, які приносять їм задоволення замість звичного ділового занепокоєння й ніби відволікають від важливих справ. Це неправильно.

Неймовірна кількість роботи дійсно є частиною батьківських обов'язків, але в них також входить і щоденне ігрове спілкуванням з дитиною, яке дарує радість і щастя всім, хто бере участь в ньому.

Особливості адаптації дітей до умов

дошкільного навчального закладу

Відомо, що процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.

Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

Залежно від того, на якому рівні відбувається адаптація організму, існують декілька класифікацій цього процесу. В межах висвітлення проблеми адаптації дитини до умов дошкільного закладу слід зу¬пинитися на дослідженнях, автори яких доводять існування таких видів адаптації як фізіологічна та соціальна.

Розглянемо більш докладно тлумачення цих термінів. Фізіологічна адаптація – реакція функціональних систем організму, яка найбільш повно відповідає потребам певної ситуації.

Під соціальною адаптацією розуміють постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального становища, а також результати цього процесу .

Відомо, що навіть незначні зміни умов життя маленької дитини викликають порушення її емоційного стану, сну, апетиту тощо. Саме тому створення умов для успішної адаптації є досить серйозною проблемою, яка хвилює лікарів, психологів, педагогів.

Які ж особливості формування здатності до адаптації у малюка?

Слід зазначити, що народження дитини – це один з найяскравіших прикладів фізіологічної адаптації. Отже, системи дихання, кровообігу, травлення на момент народження повинні мати відповідний рівень готовності всіх адаптаційних механізмів. Дослідження доводять, що здоровий малюк має цей рівень готовності й достатньо швидко пристосовується до існування в нових для нього умовах. Звичайно, впродовж наступних років відбувається вдосконалення адаптаційних механізмів, формуються передумови соціальної адаптації.

Які ж фактори можуть негативно вплинути на формування адаптаційних механізмів дитячого організму? Результати спостережень засвідчують, що, насамперед, це такі антенатальні фактори, як токсикози І, ІІ половини вагітності, гострі інфекційні захворювання, загострення хронічних захворювань, прийом ліків, стресові ситуації, шкідлива робота, вживання алкоголю, паління. Серед інтранатальних факторів ризику медики визначають наявність асфіксій у дитини, пологові травми, хірургічне втручання, несумісність за резус-фактором між матір'ю та дитиною тощо.

Неабияке значення для формування адаптаційних механізмів дитини має і постнатальний період. Саме тому такі фактори, як велика маса тіла дитини, захворюваність упродовж 1 місяця життя, вживання матір'ю алкоголю, паління під час вигодовування дитини, штучне вигодовування, наявність хронічних захворювань, затримки нервово-психічного розвитку можуть стати гальмом у формуванні та розвитку адаптаційних механізмів. Серед соціальних слід звернути увагу такі фактори ризику, як незадовільні матеріально-побутові умови життя, конфлікти в сім'ї, відсутність батька чи матері.

Впродовж дошкільного дитинства малюк неодноразово реалізує власні адаптаційні можливості – це і прихід до дитячого садка, і перехід із однієї групи в іншу, а потім і в школу. Не потребує доказу той факт, що до дитячого садка дитина повинна приходити з прогнозом на адаптацію. Якщо ж прогноз відсутній, його складає лікар дошкільного, закладу разом із психологом. Згідно з прогнозом вони визначають особливості організації режиму, харчування, сну кожної дитини. Саме цими призначеннями бажано керуватися вихователям під час адаптації малюка до умов дошкільного закладу.

Звикання дитини до нових умов супроводжується порушенням сну, апетиту, загальним ослабленням організму, негативних емоцій, що передається цілою палітрою плачу від скиглення де ревіння. Супутником негативних емоцій є страх – джерело стресового стану дитини. На жаль, у період адаптації прояв малюком позитивних емоцій є дуже рідкісним явищем. Окрім цього, порушується функціональний стан нервової системи – деякі діти кличуть матір, не можуть заснути тощо, інші – тривалий час перебувають у загальмованому стані, неохоче спілкуються з дорослими й однолітками, а іноді зовсім мовчать. Спостерігаються зрушення і в деяких вегетативних реакціях, а саме: втрачається вага, загострюються алергічні реакції, раптово підвищується температура тіла тощо. Досить часто у дітей порушуються вже набуті культурно-гігієнічні навички, знижується імунітет.

Хоча ці негативні прояви зустрічаються не у всіх дітей і є тимчасовими, не звертати уваги на них не можна, адже вони свідчать про порушення нормального функціонування кори великих півкуль, негативно впливають на поведінку дитини. Такі зміни пояснюються перебудовою звичного динамічного стереотипу поведінки, набутого під впливом домашніх умов, на новий стереотип в умовах дошкільного закладу.

Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важкий.

Легкий ступінь адаптації

За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.

Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

Середній ступінь адаптації

Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загальному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит поновлюється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих навичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень.

Консультація для батьків.

/Files/images/2021_rk/IMG-75786a5d895fab39b7cdb5f3469c19d7-V.jpg

РОЗЛУЧЕННЯ... ПОДУМАЙТЕ ПРО ДИТИНУ!

Діти важко перносять будь-які зміни, що вже говорити про розлучення батьків. Адже для дитини сім'я - це її світ, досвід, захист, школа життя...

Сім'я має грандіозний вплив на формування особистості дитини. Вступаючи у певні відносини з батьками та іншими членами родини, малюк пізнає ріноманіття людської поведінки і емоційних станів і сам вчиться любити, радіти, співчувати чи ненавидіти і конфліктувати. У сім'ї формується характер особистості по максимуму.

І розлучення, хочете чи не хочете ви цього, все рівно залишить відбиток на психіці дитини.

Я мінімізувати стресовий вплив на дитину під час розлучення і після нього? Ця робота лягає на плечі, у першу чергу, батька, з яким залишається дитина.

**Практичні рекомендації батькам неповної сім'ї щодо виховання дитини.**

— Дитині слід пояснити, що сталося. у доступній для його розуміння формі. При цьому обов'язково дотриматися як мінімум трьох правил:

1) нікого не звинувачувати;

2) запевнити, що батько, що пішов з сім'ї, любить його;

3) показати, що так буває з багатьма людьми і тому нехай краще буде так, як є.

— Постаратися не міняти місце проживання, бо дитина тепер сильніше, ніж будь-коли, потребує збереження старих дружніх зв'язків.

— При вимушеній зміні місця проживання не можна одночасно забирати дитину з її дитячого садка: адже вона і так почувається покинутою одним із батьків — відрив від друзів і просто знайомих, звичних осіб може лише посилити стрес.

— Допомагати дитині дорослішати і ставати самостійною, не замикаючи штучно її на собі, інакше у неї складеться надмірна і нездорова залежність від дорослого, що залишився з нею.

— Постаратися якомога простіше вирішувати можливі розбіжності з бабусями та дідусями щодо виховання дитини. Можливо, вони запропонують свою допомогу, і самотньому батькові доведеться приймати її набагато частіше, ніж хотілося б. Кожен конфлікт з ними шкодитиме дитині, народжуватиме і підтримуватиме в ній невпевненість, а самого батька виводитиме з себе.

— Якщо дитина не маленька, потрібно створити їй можливість зустрічатися з однолітками та з якимись іншими особами тієї самої статі, що й відсутній тепер у родині батько: це можуть бути родичі, друзі родини, добрі знайомі.

— Не займатися вихованням у поганому настрої.

— Зрозуміти, чого ви хочете від дитини і пояснити їй, дізнатися, що вона про це думає.

— Надати дитині самостійність. Виховувати, але не контролювати кожен його крок. Не підміняти виховання опікою.

— Не підказувати готове рішення — підказувати, якщо необхідно, шляхи до вирішення та час від часу розбирати з дитиною правильні та хибні кроки до мети.

- Неодмінно хвалити дитину за успіх.

— Навчити дитину самостійно оцінювати свої досягнення та пишатися ними.

— Якщо дитина зробила провину, потрібно оцінити провину відразу і зробити паузу, щоб дитина змогла усвідомити почуте.

— Оцінивши провину, слід підтримати дитину як особистість: доторкнутися до неї, щоб вона відчула, що близька людина співчуває і сподівається на неї, що батько впевнений, що все у дитини буде гаразд.

— З дитиною треба бути доброю і послідовною, в міру суворою.

/Files/images/2021_rk/IMG-fe0a36a6aedaea616b928220f1425d68-V.jpg

— У разі виникнення труднощів у вихованні, а краще — для їхньої профілактики, слід звернутися за допомогою до психолога.

/Files/images/psiholog/IMG-cde9040760c8c32840fce6471f81167b-V.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 514

Коментарi