Замітки про імунітет, або чому хворіють улюблені діти

Жодними загартовуваннями і способами життя повністю запобігти дитячим хворобам не можна. Кожна людина у своєму житті має справу з безліччю мікробів. Поки до більшості з них в організмі не буде вироблений імунітет, інфекційні хвороби неминучі. Але завжди знайдеться мікроорганізм, від якого не має захисту. Тому хворіють усі - і діти, і дорослі. І абсолютно не принципово - хворіти і не хворіти. Важливо , як хворіти-наскільки часто і наскільки важко.

Значення слова „імунітет” із теоретичних, медичних позицій пояснити досить важко. Але для нашого з вами взаєморозуміння достатньо такого: імунітет - це здатність організму захищатися. Захищати від всього , що для організму не є природним: від вірусів і бактерій, від отрут, від деяких ліків, від тих, що утворюються в самому організмі аномалій (ракових клітин, наприклад). Як це робиться і що при цьому утворюється – хай знають лікарі.

Ви повинні знати про те, що у новонародженого майже така сама кров, як у його матері, тобто він уже має природжений імунітет до тих інфекційних хвороб, що перенесла мама. Проте це ненадовго, місяці на 3-4 або на 6 (при природному вигодовуванні, зрозуміло). Тому правильно виховувати дитину дуже бажано з моменту народження, щоб до 3-6 місяців зробити її здатною боротися з інфекційними хворобами.

Не викликає сумнівну і той факт, що на сам процес формування імунітету впливає ціла низка природжених чинників, що залежать як від стану здоров’я мами і тата, так і від перебігу вагітності. Дорослі, і це на жаль, типово, замислюються про дитячий імунітет після того як дитина захворіє (принаймні, дуже і дуже малоймовірно, щоб плануючи дитину, майбутні батьки думали саме про це). Висновок однозначний-міркуючи у цій статті про імунітет, ми зважаємо на те, що дитина вже є, і не заглиблюватимемося в подробиці, на які ми вже жодним чином не можемо вплинути.

Батьки зобов’язані знати, що головною й абсолютно унікальною відмінною рисою новонародженого є його здатність пристосовуватись до умов навколишнього середовища. Дитина, яку ви принесли з пологового будинку, незначним чином відрізняється за здібностями відстоювати своє право на життя від такого самого малюка, який з’явився на світ де-небудь у печері багато років тому. Діти і дотепер благополучно народжуються на світ у юртах, чумах і вігвамах (пустелях, джунглях, горах, тайзі, тундрі тощо). Новонароджений мало чого боїться, тому що до всього може пристосовуватися, якщо йому трішечки допомогти.

Коли ж пристосовуватися немає до чого (ситно, чисто, тепло, не холодно)- системи пристосування просто припиняють функціювати. Якщо протягом перших двох-трьох місяців життя ви створите для дитини комфортні умови, то надалі існувати без таких умов їй буде дуже і дуже важко.

А життя людське все-таки не дуже коротке. І на шляху вашого малюка рано чи пізно з’являються протяги і калюжі, спекотне сонце і мокрий сніг із дощем, необхідність відвідування дитячого садочка (школи). Хто, озирнувшись навколо, може бути абсолютно переконаний у тому, що не доведеться нашим дітям мерзнути в окопах і прати в ополонці білизну.

Вочевидь, що здатність людини протистояти інфекціям визначається імунітетом, вираженість якого залежить, перш за все від способу життя. Природжена або набута недостатність імунітету виявляється чистими хворобами і що цілком резонно, сприяє появі у батьків бажання цілком природне, особливо якщо вже встигли розгубити все те, що дала природа новонародженому . У решті решт, ну розгубили, ну пішов потяг! Але необхідно щось робити!

Робити необхідно. А спершу знати, що стимулятори імунітету розподіляються на фармакологічні та фізіологічні. Фармакологічні – це конкретні ліки, фізіологічні – це деякі форми нормального (природного , фізіологічного) способу життя , що дозволяють підсилити імунітет.

Загальний життєвий тонус , загальний рівень здоров’я багато у чому визначається рівнем енерговитрат організму, навантаженням на всі основні системи - і легені, і суглоби та ін. – усе це повинно працювати. Ну а якщо все працює , то вводяться в дію закони, що дуже близькі до технічних, - для воза реактивний двигун не потрібен, але при хорошому моторі цілком логічними є хороші колеса. Коротше кажучи, імунітет-це не абстрактне поняття. Це конкретна система організму, конкретні органи, що синтезують абсолютно певні захисні речовини. І робота цих самих органів багато в чому залежить від того, як і з яким навантаженням працюють інші системи, про які ми знаємо, які бачимо, які відчуваємо.

А зараз давайте замислимося . На що дитина витрачає енергію?

• На зростання і розвиток;

• На рухову активність;

• На підтримку температури тіла.

А що стосується зростання і розвитку - на це ми особливо вплинути не можемо (тут більше вплив генів, гормонів). Але рухова активність! Починати або погуляти? А підтримка температури тіла-одягнути або не одягнути?

І ще одна аналогія з технікою. Чи неправда, безглуздо заправити повний бак бензином і поставити машину в гараж на рік? А навпаки в дитину їжі та загнати в ліжко-це як?

У жодному з трьох зазначених напрямів недопустимий екстремізм – не варто свідомо морити дитину голодом, примушувати бігати по 30 км на день і виганяти роздягненою на мороз. Але більш важливо інше: протилежні дії ( надмірні їжа та тепло, обмеження рухової активності) дуже швидко призводять до придушення імунітету (часті інфекційні хвороби) або до неправильності імунітету, тобто, начебто реагує, але не так, як слід (алергічні або інфекційно-алергічні хвороби).

Але чим, скажіть виявляється в нашій країні любов до дітей? Так зрозуміло чим кращий одяг, краща їжа (і те, й інше в достатній кількості), найкрасивіші іграшки (нічого по вулиці бігати, адже татко скільки грошей на „Лего” витратив), а навчання –нам школи замало. Нам би ще японський вивчити та навчитися грати на скрипці.

У цілому відповідь на питання „Чому хворіють улюблені діти?” стає більш – менш зрозумілою. І буде цілком логічно, якщо читачі сприймуть цю статтю не як керівництво до дії, а як інформацію до роздуму.

Давайте боятися правильно!

Про інфекційну лікарню

Інфекційну лікарню бояться всі-навіть ті, чия нервова система уціліла, незважаючи на перебудову й епоху побудови незалежності.

І в цьому немає абсолютно нічого дивовижного, оскільки прикметник „інфекційний” є еквівалентним на побутовому рівні до іменника „зараза”. Страшні асоціації виникають у людських головах, якщо виникає необхідність класти власну дитину до інфекційної лікарні або лягати туди самому: холерні та тифозні бараки; чума яка колись знищила половину Європи; віспа, що спустошує міста; лікарні самовбивці в протигазах та ін.

Автор, чесно кажучи , чудово розуміє страхи населення . Пригадую, ще в студентські роки довелося вперше потрапити на заняття до шкірно-венерологічної лікарні. Основних відчуттів два: по-перше, наполегливе бажання чухатися і по-друге, внутрішня переконаність у тому, що будь-які спроби продовження роду допустимі тільки методом щеплення. Але в міру накопичення інформації й свербіння, і прагнення до щеплення минають.

З інфекційною лікарнею ситуація аналогічна, оскільки більшість страхів абсолютно не обґрунтована й спричинена загальним нерозумінням елементарних речей. Здебільшого позбутися страхів можна лише викладанням у середній школі простих основ медицини, але... Усі стикаються з простудами і вітрянками, не розуміючи, що це таке, і в той же час усі вивчають синуси і косинуси, але мають справу з ними одиниці.

Отже, спробуємо боротися зі страхами за допомогою наполегливого опанування знань.

Перш за все звернемо увагу на основний і найбільший страх-боязнь чимось заразитися, адже саме це принципово відрізняє інфекційну лікарню від решти лікарень.

Зауважимо, що кількість летючих інфекцій, тобто таких, що передаються повітрям швидко і на великі відстані, дуже невелика. Це по-перше, три відомі дитячі хвороби - кір, краснуха і вітряна віспа, а по-друге, чума віспа натуральна. Доводжу до відома особливо полохливих співвітчизників, що натуральної віспи на земній кулі за декілька десятиліть не зафіксовано жодного випадку (навіть щеплення від неї робити припинили), а чума - це така річ, що коли вона з’явиться у вигляді епідемії, то не існуватиме особливої різниці між інфекційною лікарнею і вашою квартирою в дев’ятиповерхівці.

Отже про кір, вітрянку і краснуху. В інфекційній лікарні ці хвороби лікуються досить рідко, оскільки перебігають, як правило, легко, не вимагають особливо складних способів терапії та цілком благополучно доліковуються вдома. Якщо хворий все-таки потрапляє в стаціонар, то його поміщають в спеціальні палати (в інфекційних лікарнях палати називають боксами). Особливість цих палат полягає в тому, що кожна з них має окремий вихід на вулицю і герметично ізольована від лікарняних коридорів. Таким чином, дорослий або дитина, яка опинилася в коридорі інфекційної лікарні, не має можливості контактувати з хворими, який підхопив летючу інфекцію.

До речі відділення інфекційної лікарні мають чітку спеціалізацію, що залежить від способів можливого зараження, а способів таких урешті-решт усього два-краплинний (тобто через повітря , а уражається, найчастіше горло,

бронхи, легені) і кишковий, або так званий фекально-оральний (тобто через рот, уражається, як правило, шлунок і кишечник).

Для зараження краплинною інфекцією, а це дифтерія, кашлюк, скарлатина, ангіни, деякі менінгіти і дещо ще, необхідне перш за все досить тісне контактування з хворим (відстань-один, максимум два-метри) й активний обмін думками, що супроводжується обціловуванням, обкашлюванням та обризкуванням співрозмовника слиною. Для зараження кишковою інфекцією — страшною холерою, не такими страшними, проте також досить неприємними дизентерією, сальмонельозом, вірусним гепатитом (жовтяницею) необхідно, щоб збудник хвороби потрапив до вас у рот. Досягти цього нескладно — можна, знову-таки, ніжно поцілувати хворого, можна поїсти з ним з одного посуду, можна забути про існування мила й необхідності мити руки.

Ще раз звертаю вашу увагу: ми зараз говоримо не про те, як у принципі уникнути інфекційної хвороби, а про цілком нормальний людський страх щодо можливості зараження під час госпіталізації до інфекційної лікарні або під час її відвідувань. Наголошую на тому, що ніколи і за жодних обставин неможлива ситуація, при якій в одну палату медичні працівники свідомо помістять хворих із різними інфекційними хворобами.

Заразитися в інфекційній лікарні можна двома способами:

1) коли не дотримується елементарна дисципліна й відвідувачів однозначно не влаштовує спілкування через віконце;

2) коли відсутні елементарні санітарно-гігієнічні навички, що виявляються в нерозумінні необхідності мити руки та їсти з окремого посуду.

Таким чином, саме поняття інфекційної лікарні досить умовне. Озирнемося навсібіч — виявляється, лікарні здебільшого займаються лікуванням саме інфекційних хвороб! Це абсолютно всі запалення легенів, нежить і бронхіти. Тонзиліти і гайморит, який лікують отоларингологи. Енцефаліт, від якого рятують невропатологи. Гнійна хірургія. Запальні захворювання, з якими борються гінекологи. А в основі виникнення виразок і гастритів — також бактерії. Про туберкульозні та венерологічні диспансери ми взагалі не згадуватимемо.

Відмінність полягає лише в тому, що численні мікроорганізми (віруси, бактерії, гриби та ін.) при одних хворобах відносно легко передаються від людини до людини, а при інших заразливість значно менша.

Перші лікують в інфекційних лікарнях, другі — у решті лікарень. Але не боятися потрібно, а знати і розуміти, що шляхи профілактики інфекційних хвороб, дуже бажані в побуті, є абсолютно обов'язковими за необхідності лікування в інфекційній лікарні або під час її відвідування.

До речі, слід зазначити, що будь-який страх, із точки зору здорового глузду, повинен бути реалізований у конкретні дії. Уже якщо такою страшною є інфекційна лікарня, то давайте докладемо всіх зусиль для того, щоб у неї не потрапляти,— робити щеплення, не їсти все підряд і не купувати будь-що, своєчасно звертатися по медичну допомогу, пам'ятати про безпечний секс, мити руки, правильно зберігати продукти тощо.

Коротше кажучи, давайте боятися правильно — не лікарні та лікарів, а власної ліні й незнання!

І ще, про дуже важливе...

Деякі інфекційні хвороби зустрічаються сьогодні відносно рідко, тому у лікарів, які не працюють в інфекційній лікарні постійно, абсолютно відсутній досвід їх діагностики — наприклад дифтерії. Не можна забувати про те, що основні інфекційні хвороби дуже динамічні — це вам не цукровий діабет або холецистит, де одна й та сама симптоматика може спостерігатися впродовж років. При інфекціях, особливо у дітей, прояви хвороби можуть змінюватися по кілька разів протягом доби, вимагаючи відповідного коригування лікувальних заходів. І не дивно, що дільничний педіатр або терапевт просто не в змозі проводити належну терапію в домашніх умовах — не тому, що не вміє, а тому, що не може фізично. Тому не нехтуйте напрямом до стаціонару для консультації або госпіталізації, будьте розсудливими!

Кiлькiсть переглядiв: 326

Коментарi